![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chuka_lishttps://www.youtube.com/watch?v=XWeO2OYSr1A
Ниже: биография музыканта и успехи ссср по борьбе с украинской культурой.
Васи́ль Олекса́ндрович Барві́нський (20 лютого 1888, Тернопіль (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільська область, Україна) — 9 червня 1963, Львів) — український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Професійну музичну освіту здобув у Львівській консерваторії. Особливістю творчості митця є нахил до мініатюрного й інструментального жанру, особливо до фортепіанного. Ще навчаючись у Празі (філософський факультет Карлового університету,), В. Барвінський написав великий твір «Українська рапсодія».
У 1915 році повернувся до Львова; працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. У 1917 році створив «Урочисту кантату» й кантату «Заповіт» на слова Т. Шевченка. У 1929—1930 — написав увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся»).
У 1930-ті роки склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п'єс. На теми українських пісень написав низку п'єс для скрипки і фортепіано («Пісня», «Гумореска», «Пісня і танок», «Елегія»), а також «Струнний квартет для молоді».
Не залишав праці й у вокальному жанрі. У 1932—1933 створив кантату «Наша пісня, наша туга» (слова С. Черкасенка), працював над ораторією «Володимир Великий» (задум залишився нездійсненним) і над обробкою українських пісень і наспівів. Серед останніх виділяються дві пісні на слова І. Франка («Місяцю князю» і «Благословенна будь») та «Псалом Давида» для тенора з оркестром.
У 1937—1939 роках входив до редколегії часопису «Українська Музика» (Львів). У цьому журналі (а також в іншій періодиці) були надруковані його музичні праці «Огляд історії української музики», «Українська музика», «Нова доба української музики», «Мої спогади про Миколу Лисенка», «Бела Барток у Львові», «Творчість В. Новака», «Українська народна пісня і українські композитори» та інші.
У Львові часто виступав у лекціях-концертах та на радіо з бесідами про Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Р. Глієра, О. Глазунова, доповіддю «Відродження музичної культури в 40-х роках XIX ст. в Західній Україні».
В 1938 році у Львові відбулися концерти та радіопередачі з творів композитора. Від Вільного Українського Університету (Прага) він отримав звання почесного доктора.
У жовтні 1939 був обраний депутатом Народних Зборів Західної України, де було проголошено приєднання Західної України до СРСР.
У 1939—1941 та 1944—1948 роках, перебуваючи на посаді директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів, написав низку творів переважно вокального жанру. Були задумані ескізи до музичного портрета на основі пісень про О. Довбуша.
На початку 1948 року був заарештований. В МДБ його примусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». І рукописи було знищено. Потім було довге заслання на 10 років у мордовські табори.
Після повернення із заслання (1958) усі свої сили зосередив на відновленні з пам'яті творів, рукописи яких було знищено під час його арешту (над цим працював до самої смерті).
1964 року багаторічні зусилля львівських композиторів (особливо А. Кос-Анатольського) досягли мети: В. Барвінського було реабілітовано. Проте музику композитора в наступні роки все одно майже скрізь було вилучено з концертів (так тривало 25 років)
![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
no subject
Date: 2024-06-25 10:24 pm (UTC)А що до долі майстра - ну то ж такою й була "політика" СРСР. І вона чіпала не тільки українців... Геть не розумію чиїхось страждань за "такую страну просрали": наразі Росія вже має майже повну копію тогочасних обставин, хіба що без розстрілив... поки що...
no subject
Date: 2024-06-25 11:47 pm (UTC)Вірогідно, та політика срср чіпала не тільки українців, а й інші етноси - та це не зменшує шкоди та кривди тієї політики срср для України (і ніяк не виправдовуює).
За "ідейним" посилом твори композитора були знищені, життя- знівечене (10 років в ГУЛАГ, та заборона писати музичні твори й викладати музику- післа сроку)..
Так, "росіян" срср гнобив за ідейно-класовими ознаками, а усі інші етноси- ще й за національною ознакою, крім ідейно-класової. А до того (до срср)- російська імперія також: гнобила, знищувала, асимілювала приєднані у війнах народності та етноси.
сучасна росія- це нащадок срср та рі, в неї ті самі риси на ознаки.