Спогад

Вишня вбралася, мов на весілля.
Море пахощів, бджоли гудуть.
Птаха спів заповняє довкілля,
та хмаринки за обрій пливуть.
На травичці, м'якій та зеленій,
я лежу, та й у небо дивлюсь.
Занедбав день сучасний шалений,
до дитинства свого повернусь.
"Годі грати" -покличе бабуся,-
"Йди додому, вечеряти час!"
Хвіртка стукне- то тато вернувся;
мати вийшла стрічати нараз.
Тільки мить промине- я вже вдома;
знизу кіт на усіх погляда.
Серце гріє посмішка знайома-
моя мамо така молода...
Тільки в спогадах вас я зустріну,
лише в снах вас побачу усіх:
зріс давно, неминуче час сплинув,
чи в турботах, чи в думах тяжких.
Ось як зараз, зненацька навіє
може, цвітом вишневим, мені
ті роки, де лагода жевріє,
як світанок палкий навесні.